Хто винайшов флоатинг

У 50-х роках 20 століття канадський нейрофізіолог Джон Ліллі, займаючись дослідженнями роботи мозку, створив спеціальну камеру для максимальної ізоляції від зовнішніх факторів і подразників. Камера була повністю ізольована від звуків, світла, запахів, а обмеження тактильних відчуттів досягалося зануренням людини в спеціальний сольовий розчин високої щільності і температурою води рівній температурі тіла, що дозволяло тілу легко триматися на плаву.

Перебуваючи в деприваційній камері, людина переживала відчуття, схоже на невагомість. Ліллі відкрив для себе, що замість того щоб бути напруженим, ізоляція навпаки зняла напругу і це найсильніше розслаблення і відпочинок, які вона коли-небудь відчувала в житті. Далі в результаті дослідів з'ясувалося, що в таких умовах об'єктом свідомості випробуваного стає самосвідомість і вміст його підсвідомості. В результаті дослідження Джон Ліллі встановив, що «звичний повсякденний спосіб сприйняття і реагування на зовнішні стимули виробляє спрощений алгоритм взаємодії із зовнішнім світом, але він же і відволікає людину від глибинної суті своєї свідомості і розуміння своєї ролі в світі, що може бути причиною незадоволеності своїм становищем і життям.» Таким чином камери сенсорної депривації можна використовувати не тільки як засіб розслаблення і відновлення фізичного здоров'я, а й з метою глибокого самоаналізу і трансформації психіки. В результаті експериментів Джона Ліллі була розроблена флоатинг-терапія, яка працює на всіх рівнях - фізичному, емоційному, інтелектуальному і духовному